Нинішня криза зачепає всіх. Яка ж її природа і способи подолання ? Читайте прозору відповідь у статті Сергія Дацюка та Костянтина Матвієнка "Криза надспоживання" на "Українській правді". Щиро, колектив видавництва "Теза"

Реванш Костянтина Матвієнка Гостросюжетний роман із сумішшю жанрів як дебют політексперта У колах читачів «Української правди» й «Дня» Костянтина Матвієнка знають як політичного експерта. Здається, саме йому належить авторство фрази про тотальне мародерство некомпетентної і корумпованої української влади. І ось на початку 2009–го Костянтин Матвієнко постав перед читачами в новій іпостасі — автора гостросюжетного роману «Час настав». Рецензент відразу мусить зізнатися, що проковтнув майже півтисячі сторінок на одному подиху. Але навіть після того він не береться з певністю визначити жанр прочитаного. Що це: політичний детектив, присмачений езотерикою? Фентезі з елементами історіософії? Різдвяна love story з домішками всього, переліченого вище? Брама... у перше століття Адже на цих сторінках студент третього курсу істфаку Київського університету (саме того, «справжнього», «червоного») Аскольд Четвертинський стає учасником визначного археологічного відкриття в Лаврських печерах. Намагаючись за завданням професора Довжика бодай на ніч замаскувати нововідкрите поховання від цікавості ченців, він раптом натрапляє на ще один хід, що завершується брамою, крізь яку... можна потрапити у перше століття, коли на київських горах саме проповідує першопокликаний Ап–Остол Андрей (правопис К. Матвієнка збережено!) А далі навколо студента закручується вир подій: він стає об’єктом зацікавлення двох потужних закордонних розвідок, а заодно й слабенької вітчизняної Служби. Йому судилося впродовж кількох днів закохатися і втратити кохану (за збігом обставин — дочку донецького «майже олігарха»), викрадену невідомими. Але всі труднощі буде переборено. Центр історичних корекцій сусідньої Федерації так і не зуміє «відкоригувати» історію, продовживши маршрут Ап–Остола на північ і тим знівелювавши роль Києва як майбутньої столиці майбутньої незалежної держави. Розвідка близькосхідної держави не отримає інструменту всевладдя — «жезла Давида» (він же, як з’ясується, — наш прадавній «жезл Аррати»). Аскольдову кохану Надійку буде чудесним чином визволено з пазурів жорстоких викрадачів (мета яких — заволодіти надзвичайно перспективними технологіями енергозбереження, які почав впроваджувати тато дівчини, «майже олігарх» Юрій Андрійович. Допоможуть героєві в цьому вірні друзі (серед яких центральне місце посяде старокиївський домовичок–бакалавр Лахудрик Пе н атій та могутні прадавні артефакти (як–от уже згадуваний жезл чи досі не згадувана Книга), впоратися з якими студентові допоможе його покликання нащадка давнього київського княжого роду... 100–відсотково київський текст Напевно, прочитавши таку анотацію, рецензент сам ледве взявся б до читання книжки — насамперед через нелюбов до всілякої езотерики та стійку ідеосинкрезію до слова «Аррата» та похідних від нього. Проте, як уже говорилося, книжку було прочитано на одному подиху і з немалим задоволенням. Причина — авторів стиль. Незмінна легка іронія там, де йдеться про опис речей дивовижних, езотеричних та історіософічних. Топографічна і хронологічна точність в описі подій (усі ті ресторани «Хам Ят» біля Софії і «Калина» на Московській, де має звичку тусуватися місцева еліта; коридори Ближніх печер неподалік від «вулиці Батиєм убієнних», де працюють археологи; торговельний центр «Жлобус» під Майданом; час напередодні парламентських і місцевих виборів березня 2006–го, коли нова влада вже встигла виявити себе «в усій красі» і коли «жнивують» усілякі «політконсультанти»; реальний обвал печер у травні 2005–го тощо. Портретна пізнаваність окремих героїв — корумпованих мера столиці Хмельченка і його заступника Телісфорського, московського політтехнолога Гліба Арнаутського і настоятеля лаврського монастиря владики Савла (Ворони), екстравагантного й не позбавленого добрих порухів бізнесовця–політика Стрийського і його цинічного радника Бобрина, хамуватого, зажерливого й обмеженого «проректора–завгоспа» Університету (авторове застереження, що «будь–які аналогії з реальними подіями, установами, організаціями та особами, є випадковим збігом», може хіба що врятувати письменника від можливих судових позовів). Отже, дебютний роман Костянтина Матвієнка вартий прочитання не лише тому, що автор добре знає, про що пише (він чимало доклався до охорони міської старовини як депутат Київради двох перших демократичних скликань, і сам чимало консультував таких нелюбих йому вітчизняних політиків). Автор ще й виявив себе майстром побудови стрункої фабули й цікавого сюжету. Нарешті, ще одна позитивна риса роману Костянтина Матвієнка в тому, що це — текст на сто відсотків київський. Написаний правдивим киянином з діда–прадіда, яких у сучасній українській прозі не так і багато (на думку спадають імена того–таки Юрія Щербака, Євгенії Кононенко — на тому список майже й уривається). Написаний людиною, для якої Київ є не лише місцем проживання і заробляння грошей, а й певною сакральною сутністю, яка може втілюватися в широкому регістрі образів — від першопокликаного Ап–Остола й до симпатичного домовичка Лахудрика Пенатія... І насамкінець. У час, коли розгортається газова криза, роман Костянтина Матвієнка, в якому співробітники «Фонда славного єдінства» за вимогою зовсім не «грізної» Служби, а простого київського студента, готового боронити ті свої права, які не здатна гарантувати рідна влада, змушені в 24 години залишити межі нашої держави, сприймається і як певний український реванш. Шкода, що лишень літературний... Михайло ПЕРЕЯСЛАВЕЦЬ ( «Україна молода», Номер 004 за 13.01.2009 )

Когда пять лет назад стала наростать напряженность вокруг остром Тузла, серьёзность ситуации не вызывала сомнений. А разрядилась она после разговора президентов двух стран. Однако вскоре на рынках Москвы появилась компьютерная игра "Тузла", и это было уже действительно огорчительно. Ибо сколько ни убеждай себя в том, что здесь "бизнес и только бизнес", это именно тот род наживы, что засевает семена вражды. На многие годы вперёд. Ведь в подобные игры "режутся" подростки, а каковы подростки, уверял Достоевский такова в будущем и нация. Так вот, об истории и подростках. Горькая шутка о том, что мы живём в стране с непредсказуемым прошлым, указует на остроту идеологической борьбы в этой сфере, а ещё — на её однозначную адресность. Ведь "новости прошлого" всецело фабрикуются для неокрепших умов — они-то ещё поддаются "перековке". Эти перманентные и многообразные попытки обработки мозгов украинского юношества в нужном не нам направлении, должно быть, достали политолога Константина Матвиенко, и он написал книгу "Время настало" (оригінальна назва "Час настав", прим. "Теза"). То есть, как сказано в "Евгении Онегине" — "пора пришла". Но это, по счастию, не публицистика, а художественное произведение — причудливый симбиоз фэнтези, ловкого детектива, политической "иронистики" и классического романа воспитания чувств. Есть такое телевизионное лакомство — "инфотейнмент": "развлекая, просвещать". Королём этого ослепительного стиля на НТВ был в своё время Леонид Парфёнов. Затем хлынула подделка и пошлятина. Книга же Матвиенко — толково задуманная, ритмически пригнанная и взахлёб рассказанная — "танцуй перо в моей тетрадке!" — качеством не подкачала. Исходное событие: службисты некоего Центра исторических коррекций Федерации, расположенного, разумеется, в городке с красноречивым названием Грязи-но, зафиксировали чудо: пространственно-временную перфорацию. Иными словами, кто-то из "биосуществ" в нынешнем Киеве преодолел "барьер" и очутился на берегах Днепра... но только в первом веке! А удалось это студенту истфака Аскольду Четвертинско-му, волею судеб ставшему обладателем всемогущих древнейших артефактов — жезла Аратты (он же — скипетр Давида) и магической Книги, способной молниеносно открывать Врата во все прошедшие времена. Значит, можно запросто подправить историю? Во всяком случае парни из Грязино иных задач себе не ставят: любой ценой завладеть артефактами и скорректировать "итоги" визита Андрея Пе р -возванного на святые брега Борисфена. В канву событий вплетается и любовная линия, добавляет интриги ещё одна знатная разведка, набирает обороты и чисто уголовный сюжет. Но "кучи малы" не происходит — роман и композиционно, и смыс-лово внятен — многослойность дана не в ущерб его стройности, аудитория жанра учтена снайперски. Это сказывается и в немалом массиве увлекательной историографии, мало знакомой нашим подросткам, и в идее дружеского союза в борьбе с неприятелем. В избранный круг патриотической рати включён даже — озорная догадка автора! — старокиевский домовой, бакалавр Пенатий Лахудрик. А кому же и защищать "очаги и углы", если не их хранителю? Хотя даже наличие такого экзотического существа не делает текст инфантильным: на войне как на войне. И всё-таки эта книга наверняка бы не вызывала такой интерес, если бы в ней не резонировал один, далеко: не тривиальный и, надо признать, неожиданный для подобной литературы мотив: здесь водораздел между Добром и Злом проходит не по границе двух сопредельных государств, а установлен свыше. Апостол Андрей вместе с Крещением принёс героям романа и новое знание об их личной миссии. В этот мир, оказывается, на жизнь и духовное служение приходят целые сообщества людей — в нынешних условиях, увы, разрозненные и порой даже теряющие свой путь. Это некие варны, в чей круг входят брамины — носители сакральной мудрости, кшатрии — защитники и воины, силой ума и оружия сохраняющие на земле порядок и мир, и вайшьи — земледельцы, ремесленники, торговцы, управленцы и даже чиновный люд, без которого, как ни крути, тоже никуда. Но есть и четвёртая Варна — шудры, корыстолюбцы и бандиты, злоумышленники и мерзавцы. Они и являются наибольшей угрозой Божьему миру. А кем они предстают в наши дни — продажными политтех-нологами, лукавыми священниками, зажравшимися "завхозами" всех уровней и мастей или функционерами Центра исторических коррекций, не столь важно. Время пришло, и друзьям Аскольда объявлена миссия — едва не из первых уст. Это не война миров — предстоит сражение мировоззрений и человеческих сущностей. Место боя изменить нельзя — благословенный Киев. А вот "исторические узлы" — судьбоносные для народа и края события — будут меняться, в этом и состоит замысел приключенческого цикла романов, задуманных Константином Матвиенко. А если картина мира, предложенная автором, покажется кому-то чрезмерно креативной, так что ж вы хотите — фэнтези! В 1836 году Александр Пушкин написал первое русское художественное произведение о пробуждении самосознания — повесть "Капитанская дочь". Молодые люди — прапорщик Гринёв и его юная супруга Маша — совершают там заметный прорыв в своём личностном "самостоянии", бросая вызов судьбе и свалившимся на их голову роковым историческим обстоятельствам, что едва не разрушили их союз и любовь. Для "катализации" этого пробуждения Пушкину понадобился Емельян Пугачёв — как воплощение слепой, необузданной внешней силы. Лиха беда начало! Современный автор для решения своих творческих задач "кооптировал" уже самого Андрея Первозванного, что даже не удивляет: если уж "открывать дискуссию" об истоках веры и существе правого дела, то начинать следует с первого Слова. В нём — половина дела. Александр САКВА Московский комсомолец в Украине, 2009-02-28

Час настав Дмитро ТКАЧ Проглядаючи у книгарні полицю із сучасними українськими художніми творами, я відчайдушно намагався знайти щось, що ніяк не пов’язано з популярним вітчизняним літературним андеґраундом. Практично кожна нова книга, взята мною до рук, стовідсотково підпадала під категорію, яку сучасні критики традиційно називають “сучукрлітом”: Андрухович, Жадан, Карпа… Хто і що б там не казав, але європейські тенденції постмодерну з головою накрили вітчизняних майстрів пера. З одного боку, такому явищу можна радіти: як-не-як, але ми розвиваємось на одній хвилі з усією світовою літературою, підхоплюємо нові тенденції. Однак часто доводиться ловити себе на думці, що в українській літературі бракує різнопланових, різножанрових, різновікових та, якщо бажаєте, — різностатусних творів. Не для всіх пишуть наші “сучукрліти” — це і так усім ясно. Навряд чи пересічна молода людина, яка час від часу виходить з “Одноклассники.ru” та виділяє час на читання, зможе назвати вітчизняних письменників. Власне через це для певної категорії молоді кожен твір, позбавлений тавра “сучукрліт”, стає наче червоне сукно для бика. Одним із найсвіжіших (в усіх сенсах цього слова) творів є роман Костянтина Матвієнка «Час настав». “Свіжість” властива як його змістові, так і стилю. Особливо тішить око та душу відсутність в романі “візитних карток сучукрліту”: складних лексичних конструкцій, суржику та матюків. Легкий стиль книги швидко сприймається, через що не треба перечитувати до “протертостей” один і той же абзац, щиро сподіваючись уловити думку автора. Крім цього, «Час настав» вигідно вирізняє серед інших творів його жанрова багатогранність. Це не просто фантастика, а цілий фантастично-детективний роман, наповненений драматичними і комічними елементами. Тобто тут є все, чого душа забажає: пригоди, кохання, гумор, прихований зміст та мораль (але останнє — тільки для тих, хто здатен виділяти найголовніше). Автор успішно зміг провести експеримент міксування декількох жанрів. Однією із характерних особливостей книги є те, що написана вона двома мовами — російською та українською, які органічно переплітаються у тканині твору. Як на мене — вдалий літературний маневр, який ще набуде популярності, причому найближчим часом. Роман «Час настав» не писався з метою черговий раз шокувати населення або пропіарити нового скандального письменника. Він створювався, в першу чергу, з метою зацікавити читанням молодь. Молодь, яка вже втомилась від пошлих сюжетів та вульгарних історій, втомилась від антикультури і прагне бути ближчою до культури. На мою думку, представлена книга здатна вплинути і на читачів, і на письменників. Адже і перші, і другі мусять зламати стереотип того, що українська література — це обов’язково андеґраунд, протест і виклик суспільству. Сюжетна лінія книги доволі цікава і захоплює практично одразу, адже розповідає про неймовірні пригоди, які трапились зі звичайним київським студентом із незвичайним ім’ям Аскольд. Допомагаючи вести археологічні розкопки на території Києво-Печерської лаври, юнак раптом знаходить магічний артефакт, здатний переносити людину в часі та просторі… Цікава знахідка призводить до глобальних змін у житті хлопця, адже, як виявилось, за цим артефактом вже давно полюють представники спецслужб однієї із потужних світових держав. Агенти засекреченого Центру історичних корекцій одної із сусідніх країн зафіксували відкриття міжчасового порталу у Києві. Пошуки можливостей мандрувати часом та змінювати події минулого є основною метою їхньої діяльності. Дізнавшись про те, що поруч відбувся перший перехід у минуле, вони розпочинають власні пошуки того, хто отримав можливість мандрувати часом… Паралельно із цим розпочинається гонитва за іншим магічним артефактом — скипетром Давида, знайти який можна лише в першому столітті… У вирі подій опиняються агенти спецслужб, київські політологи, представники бізнесу. Сторінка за сторінкою, роман усе більше і більше захоплює динамікою подій, де кожен окремий сюжетний пласт існує паралельно до інших, доповнюючи твір та тримаючи в постійному очікуванні розв’язки… Так чи інакше, але читач поступово перетворюється зі звичайного спостерігача на співучасника, оскільки перед ним оживають як старі київські легенди, так і знайомі кожному події сучасності. Роман «Час настав» точно не розчарує ані любителів легкої фантастики, ані людей, які давно вже хотіли щось почитати, “не напрягаючись”. Отже, панове, я можу з радістю оголосити: настав час читати якісну українську фантастику! ЭКСПЕДИЦИЯ XXI історико-культурологічне видання №3 (81) 2009

Найкраща дитяча книжка Фестивалю «Час настав» Костянтина Матвієнко Книголюби й книгомани, особливо найменші та юні, “Час читати!”. Це гасло традиційного свята книги у книжковій столиці України – Львові – знову мегаактуальне. Львівський палац мистецтв третій рік поспіль перетворився на осередок дитячої літератури – від 7 до 9 травня тут відбувається ІІІ Фестиваль дитячого читання “Форум видавців - дітям”. Дитяче журі обирало найкращі книжки. До журі увійшли школярі, які носять гордий титул «Найкращі читачі України». Читачі визначились в трьох номінаціях: Книжка для найменших – «Чи є в бабуїна бабуся?» Мар’яни Савки («Видавництво Старого Лева», Львів); Книга, яку варто читати – «Час настав» Костянтина Матвієнка («Теза», Вінниця); Я пізнаю світ – «Статеве дозрівання до 16-ти років» («Пегас», Харків). Ще новини про Фестиваль дитячого читання: «Дитячий книжковий вулик», Галина ГУЗЬО, «Високий замок» Урочисто відкрито 3-й фестиваль дитячого читання «Форум видавців – дітям», «Арт-вертеп» На "Форумі видавців - дітям" визначено найкращі книжки фестивалю, «Культурний Львів»

Маємо честь запросити тебе на вечір-зустріч із популярним українським письменником Костянтином Матвієнком, одним з переможців фестивалю “Форум видавців – дітям”. Якщо ти цікавишся сучасною українською літературою та культурою в цілому, тобі небайдужий інтелектуальний розвиток нації, тоді ти маєш ексклюзивну нагоду поспілкуватися з одним з передових носіїв сучасних тенденцій у літературі нашої держави. На зустрічі ти не лише отримаєш з рук письменника книжку-переможця – “Час настав”, а й отримаєш можливість ставити питання її автору у невимушеному форматі бесіди. Чекаємо тебе 22 травня о 16.30 у приміщенні музею “Літературне Придніпров’я”!!! Редакція історико-культурологічного видання “Експедиція XXI” Пам’ятай – зміни починаються з нас!

Читайте "Час настав" Костянтина Матвієнка у Рівненській державній обласній бібліотеці. Адреса: 33028, Україна, м.Рівне, пл. Короленка, 6 Відділ абонемента, відділ технічної літератури, відділ літератури іноземними мовами тел. (0362) 222-121 Бібліотекою придбано нові книги для обслуговування читачів абонементу. Це твори сучасної української літератури, зокрема: О. Захарченко «Брат-і-сестра»; К. Калитко «М.Істерія»; О. Забужко «Книга буття»; С. Майданська «Провідна неділя»; К. Матвієнко «Час настав»; О. Рожко «Карнавал триває» та ін. Потрібно також назвати твори зарубіжних авторів: Е. М. Ремарк («Тріумфальна арка», «Гем»); О. Робскі («День счастья-завтра»; «Устрицы под дождем»; «Эта тета»); П. Коельо («Брида», «Ведьма з Портабелло», «Мактуб»). Для дітей цікавими будуть пригоди Гаррі Поттера у книзі «Гаррі Поттер та смертельні реліквії» Д. Ролінг, а також трилогія К. Паоліні «Спадок»(фентезі). До партії також входять нові підручники з психодіагностики, вищої математики, безпеки життєдіяльності, педагогічної психології, документознавства, економіки підприємства, обліку, сімейного, господарського, цивільного, цивільно-поцесуального, конституційного права та ін.(можна знайти в електронному каталозі). У відділ обслуговування читачів у читальній залі було передано науково-практичні коментарі до чинних Сімейного, Земельного кодексів та кодексів Про працю та Адміністративного судочинства. Головний бібліотекар відділу комплектування, обробки та організації каталогів С. Волошина

НАЦІОНАЛЬНЕ СВЯТО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ГУРМАНА 1 Жовтень, 2009 в категорії Молодіжка Про роман Костянтина Матвієнка «Час настав» Передусім у романі «Час настав» викликають щиру повагу сильні та яскраві громадянські почуття автора, вдягнуті у надзвичайно привабливу художню форму. Більше того, перед нами такий собі анти-Гамлет, який добре розуміє, що не переривається зв’язок часів, що „не буває загроз минулих, сьогоденних та майбутніх”. Схоже, еволюція, епохи, людські долі – все на одній нитці, точніше на одній просторово-часовій петлі, ось чому ми у глобальному сенсі рухаємося по колу, ось чому одночасно з нашим теперішнім відбувається наше минуле й майбутнє і ось чому генетична пам’ять має бути для нас такою дорогоцінною. Все це присутнє у книзі й добре зрозуміло. Осягаючи роман «Час настав», я подумки „знімала капелюх” перед цією ідеєю. Чиста, мов джерельна вода, питома українська мова тут тішить і зігріває, до речі, прекрасно, паритетно, сполучаючись з російською. Автор – беззаперечний майстер інтриги й саспенсу, все це утримується ним до кінця. Текст динамічний і пружний, практично жодна сюжетна лінія не губиться й не в’язне, всі вони мають відчутно доцентровий характер, усе працює на завдання та надзавдання твору. Костянтин Матвієнко, безперечно, – високоерудована людина, носій енциклопедичних знань. Мов легенький вітерець (чи неголосна гарна музика), тканину оповіді пронизують „невидимі сутності”, але „видимі тіні” Оруелла, Гоголя, Булгакова (Балабуха – Варенуха, гроза в потрібний момент, манера Лахудрика висловлюватися у стилі Бегемота, Панночка тощо), вічних і всюдисущих масонів, філософсько-фізичних стрижнів «Квантового стрибка» та «Назад у майбутнє»… Книга містить безмір прецікавої супутньої інформації. Це прекрасно, але, мені здається, не вельми економно – все-таки не варто „весь сир в один вареник”, бо дещо вповільнює та ускладнює сприйняття динамічного сюжету. Маючи практично необмежений лексикон та вільний політ ясної думки, автор вочевидь насолоджується свободою вільного вербального самовиявлення, він начебто грає міцними словами-м’язами, робить це азартно, темпераментно, із задоволенням. Тому що якраз оце йому не важко – головне знайти добрий сюжет та вибудувати добротні сюжетні ходи. У цьому сенсі він такий само молодий, як і його молоді герої. Варто відзначити незбалансовані мовні й авторські характеристики персонажів. А й справді – ЧАС НАСТАВ! Шкода лише, що брамінів і кшатріїв обмаль. Утім, якщо подивитися на успіхи Юрія Романенка та його однодумців, то віра міцнішає. І віриться в те, що, можливо, не так окремі й усе-таки дуже різні особистості прославлять нашу землю та врятують світ, як сама свята земля наша спроможеться цих людей так підживити, що їм стане по силах і можливостях належним чином використати час, що настав, на користь усього людства. Так чи інакше, але цей історичний роман-фентезі, котрий, по-моєму, не має аналогів у сучасній українській літературі, наповнює серце радістю, а скептиків, циніків та песимістів робить принаймні людьми мислячими та раціональними. Це – прорив, і за це щире спасибі Костянтину Степановичу. Колись славетний теоретик кулінарії Бріа-Саварен зауважив, що для будь-якої, навіть найвишуканішої, страви є лише дві оцінки: „смачно” і „несмачно”. Так ось, оцінюючи роман «Час настав» загалом, із превеликим задоволенням мушу сказати: смачно! Крім усього, роман К.Матвієнка неймовірно кінематографічний, тож було б надзвичайно бажано, щоб таке рішення було ухвалене і щоб із текстом попрацювали грамотний сценарист і талановита кіногрупа. Для цього теж час настав. Тетяна Моргун Оригінал статті можете читати у Тижневик “Народна”

Неймовірні пригоди студента Оксана ЛЕВКОВА, директор Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим» НА ФЕСТИВАЛІ ДИТЯЧОГО ЧИТАННЯ «ФОРУМ ВИДАВЦІВ — ДІТЯМ» У НОМІНАЦІЇ «КНИГА, ЯКУ ВАРТО ЧИТАТИ» ПЕРЕМІГ РОМАН КОСТЯНТИНА МАТВІЄНКА «ЧАС НАСТАВ» (ВИДАВНИЦТВО «ТЕЗА», М. ВІННИЦЯ). АВТОР СКАЗАВ, ЩО НАПРИКІНЦІ ВЕРЕСНЯ ВИЙДЕ ПРОДОВЖЕННЯ РОМАНУ, ЯКЕ МАТИМЕ НАЗВУ «ГРОЗА НАД СЛАВУТИЧЕМ» У цій книжці нема непристойного, а це зараз рідкість. Ні тобі обсценної лексики, ні ритмічних поскрипувань ліжка, ні смакувань смерті й крові. Ця його чистота — те, що зразу впадає у вічі. Проте було б кумедним полюбити книгу саме за це. Однозначно варто копати глибше, як це буквально роблять герої роману. За сюжетом студент історичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка Аскольд Четвертинський стає учасником одного сенсаційного археологічного відкриття на території Києво-Печерської Лаври. Намагаючись, за завданням свого наукового керівника, хоча б на ніч замаскувати нововідкрите поховання від цікавості ченців, він раптом натрапляє на ще один хід — той завершується брамою, крізь яку... можна потрапити у перше століття, у часи проповідування апостола Андрія. Пізніше Аскольд стає об’єктом зацікавлення двох іноземних розвідок та вітчизняної. Центр історичних корекцій сусідньої країни так і не зуміє «відкоригувати» історію, продовживши маршрут Андрія на північ та в такий спосіб знівелювавши роль Києва як майбутньої столиці незалежної держави. Щодо головного героя, то він, крім усього, на сторінках роману встигне закохатися у дівчину Надійку, пережити пригоди з її викраденням і визволенням із рук ворогів її батька, донецького олігарха. Йому допомагатимуть у цьому друзі, серед яких найколоритніший — домовичок Лахудрик Пенатій... Як і кожний добре написаний твір, цей може бути прочитаний з кількох ракурсів і сподобатися любителям дуже різних пластів літератури. Тобто він однозначно зацікавить закоханих у детективи (там — клубок загадок, інтриг, недомовленостей, що його розплутувати захопливо), в історичний матеріал (бо йдеться про подорожі машиною часу) і прихильників ще багато чого здорового. Книга Матвієнка читається на одному подиху, адже хочеться розгадувати незбагненне і водночас мандрувати разом із героями, а, як стверджує Юрій Андрухович, «подорожі — це завжди вакації». Між рядками тексту — життєвий досвід автора, його глибокі знання з історії України та, зокрема, Києва, обізнаність у географії, сучасній політичній ситуації. Проте мені особисто хочеться відзначити психологічність твору. Йдеться про знання Матвієнком глибин психології різних соціальних груп: жіноцтва, політологів, чиновництва, церковнослужителів. Як жінка мушу визнати: через описану ним поведінку Христини чудово показано, що таке закохана (читай, божевільна й часом навіть неадекватна) панна. Сподобалося, що головний герой Аскольд презентований романтично, а не реалістично, і при цьому позбавлений іконічності. Через мову героя, через психологічні деталі його навіть наближено до сприйняття сучасним молодим читачем. До речі, про малюків. Дуже симптоматично, що читаючий соціум накинув книзі тавро дитячої — маю на увазі недавню перемогу твору у номінації «Книга, яку варто читати» конкурсу дитячих книжок на «Форумі видавців — дітям». Ця характеристика роману не є принизливою, але є дискримінаційною. Така постановка питання свідчить про те, що література з сюжетними елементами, зі стрункою композицією, що описує езотеричні речі, література без матюків — це несерйозне, «неструйове» — тобто дитяче. Тобто доросла книга в наш час такою бути не може? Мабуть, журі розглядає длубання письменника у сфері інфернального як однозначний індикатор написання автором казки. Гадаю, що аби оцінювати цей твір як казку, необхідно спочатку вихолостити з нього все розкішне гостропубліцистичне звучання... І ще про українськість. Мені неприємно читати не транскрибовані українською російськомовні репліки й цілі діалоги героїв. У такий спосіб автор тішить нас спокійним (політкоректним) ставленням до мови відповідної нацменшини в Україні. Тобто — рурка, якою він слухає світ або окуляри, що роблять йому часопростір детально видимим (тобто придатним для опису й інтерпретації), не є українськими. Костянтин Матвієнко, як не гірко, не відходить від традиції своїх колег-письменників, які беземоційно фіксують двомовність в Україні і наче наголошують на тому, що її неможливо не бачити. Російськомовне не стає для них об’єктивованим, тобто відчуженим. Стверджуючи двомовність, вони її утверджують. І це тоді, коли харизматичні, авторитетні публічні люди з українською орієнтацією на кшталт Матвієнка надзвичайно затребувані тисячами хлопців та дівчат, які через літературу шукають української ідентичності. Книга неодмінно має зазнати перевидання і (в ідеалі) екранізації. Україні потрібні не лише космонавти, але й такі супермени, як Аскольд Четвертинський. І для того, щоб він мовив, рухався, жив і страждав на екрані, необов’язково звертатися до режисерів із Голівуду, які спеціалізуються на іміджмейкерстві надлюдей. У нашій країні безліч україно-орієнтованих, часом безробітних кінофахівців, для яких такі видання можуть стати «криницями для спраглих» у сенсі забезпечення гідним заняттям. Тоді варто було б масово показувати цю стрічку дітям у школах і у вишах, а також демонструвати за кордоном. Тоді з роками зникне проблема неетноцентричної культури. Пізніше позбудемося безглуздого багатоголосся щодо походження України, стане більш збалансованою ситуація з викладанням гуманітарних дисциплін, а також негативного іміджу України у світі. Тоді й вирослі читачі Матвієнка зрозуміють, що рідна культура всередині них — це єдиний імунітет проти чиєїсь розкуйовдженої та нісенітної політики. Оргінал матеріалу читайте: ЩОДЕННА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА "ДЕНЬ" №165, четвер, 17 вересня 2009

Цього року видавництво "Теза" видало мій роман у жанрі соціального фентезі "Час настав". У якості розважального читва пропонную завсідникам "Телекртики" його перший розділ. Позаяк дія роману почалася у п’ятницю, то й у блог його початок ставлю у цей благословенний день. Кому цікаво, ласкаво прошу! Костянтин Матвієнко

Запрошуємо на презентацію першої в Україні книжки, місця дії якої позначено і можна бачити на Google Maps онлайн. Костянтин Матвієнко провістить "Грозу над Славутичем" о 18:00 у Книгарні "Є" на вул. Лисенка, 3. Приходьте, будь ласка, побачити технології майбутнього в книговиданні та поставити питання авторові.

Запрошуємо мандрувати літературними світами за допомоги Google Map. Гоноровий гість - Костянтин Матвієнко із новим романом «Гроза над Славутичем» - книжкою, яка вийшла за рамки паперу. Модератор Володимир Брискін, директор видавництва "Теза" п'ятниця 9 квітня, 17:00 аудиторія 209 Інститут фізкультури книжковий ярмарок "Медвін" (ст. м. Республіканський стадіон) Вхід вільний

Форум видавців — дітям. 29.04 четвер 14:00-18:00 Урочиста церемонія нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач 2009/2010». Клуб «Мілленіум», просп. В. Чорновола, 2. 20:00-21:00 Підготовка до дебатів «Читати – не читати: ось питання…». Санаторна школа-інтернат, вул. Остроградських, 1. 30.04 п'ятниця 12:00-13:30 Дебати «Читати — не читати: ось питання…» за участі переможців Всеукраїнського конкурсу "Найкращий читач України-2009/2010". 2 поверх, зал презентацій. 15:00-15:45 Автограф-сесія письменника Костянтина Матвієнка. На стенді № 141. 17:00-17:45 Презентація книжки Костянтина Матвієнка «Гроза над Славутичем» – першої в Україні книжки, місця дії якої позначено і можна бачити на Google Maps онлайн. Конференц-зал, 2 поверх. 01.05 субота 14:00-14:45 Автограф-сесія письменника Костянтина Матвієнка. На стенді № 141.

В перший же день весняного "Форуму видавців - дітям" дитяче журі, в склад якого входять 58 найкращих читачів України, вибрали "Найкращі книжки України", які на Форумі представляють українські видавництва. Журі виділило чотири книги. Серед них "Гроза над Славутичем" Костянтина Матвієнко (видавництвотво "Теза"). Вітаємо пана Костянтина з відзнакою, а читачів із добрим вибором для читання. Новина від прес-служби "Форуму видавців" http://bookforum.com.ua/news/20100430/2418.html